Рузвельт походив з багатої американської родини, предки якої прибули до Америки ще в 1644 р. Свою політичну діяльність він почав з боротьби проти корупції в державному апараті і цим зажив популярності й репутації чесного політика. Наприкінці XIX ст, займаючи високий пост у морському міністерстві, Рузвельт став одним з ініціаторів зміцнення американського флоту. Він не тільки готував іспано-американську війну, але і узяв у ній безпосередню участь, повернувшись з війни в ореолі слави. Цим не забарилися скористатися республіканці. Рузвельта було обрано губернатором штату Нью-Йорк, а згодом й віце-президентом країни.
Перетворення Рузвельта на господаря Білого дому консервативна верхівка республіканської партії зустріла з тривогою: 42-річний президент відрізнявся незалежністю і вважався прихильником реформ. Наступні події підтвердили побоювання босів. У 1901-1908 рр. уряд організував понад 20 судових процесів проти великих корпорацій, висунувши їм обвинувачення у порушенні закону Шермана. Частину компаній за рішенням суду було розпущено або розділено на дві-три корпорації, а Рузвельт зажив слави «руйнівника трестів».
Однак президент аж ніяк не прагнув знищити корпорації, прекрасно розуміючи їхнє значення в економіці країни. Його ідея полягала в державному регулюванні великих компаній, обмеженні їхніх спроб моно полізувати ринок. Проводячи цей курс, Рузвельт усіляко намагався розширити повноваження федерального уряду, підвести під регулятивну діяльність держави законодавчу базу. Він неодноразово заявляв, що «коли уряд здобуде повну владу, тоді цю владу можна буде використати для контролю над шкідливими впливами точно так, як у поточний момент уряд використовує владу, надану йому антитрестівським законом Шермана».
Переконуючи Моргана та інших «капітанів американської індустрії» у доцільності державного нагляду і контролю за діяльністю великих корпорацій, президент неодноразово попереджав їх про небезпеку народного невдоволення, про необхідність уникати «різких і раптових змін у суспільстві», які можуть бути викликані «відмовою здійснити необхідні зміни обережними і поміркованими заходами». У ділових колах повторювали його слова: «Ми повинні розвиватися шляхом еволюції, а не революції».
Справжнім лихом для американських фермерів було свавілля монополістів - залізничних компаній. Під час збирання врожаю вони значно підвищували тарифи на перевезення, змушуючи фермерів платити втридорога за доставку зерна на ринки. У 1903 р. за ініціативою Т. Рузвельта конгрес США заборонив залізничним компаніям змінювати оголошені раніше тарифи за перевезення вантажів, а в 1906 р. було прийнято акт Хепберна, що дозволяв урядові встановлювати граничну межу підвищення тарифних ставок на залізницях.
Популярність президенту принесли також закони про контроль над виготовленням харчових продуктів і ліків, над умовами праці робітників на м’ясобойнях. Особливо ефективною виявилася діяльність Рузвельта з охорони природних багатств країни. Своїм президентським указом він у чотири рази збільшив невідчужуваний фонд громадських земель, ужив заходів для охорони й раціонального використання водних, лісових і сировинних ресурсів.
Рузвельт неодноразово заявляв про необхідність справедливого ставлення не тільки до підприємців, але і до робітників, готовності проводити в робітничому питанні «чесний курс». За час його перебування при владі уряд неодноразово втручався в трудові конфлікти, виступаючи арбітром на переговорах між профспілками і підприємцями. Іноді адміністрація навіть приймала бік страйкуючих робітників.
У. Тафт, який змінив Рузвельта на посту президента в 1909 р., не мав ані здібностей, ані гнучкості свого попередника. Хоча його уряд продовжив політику державного регулювання корпорацій, зближення Тафта з консервативною верхівкою республіканців викликало невдоволення і кризу в партії. З неї виділилася група реформістів на чолі з сенатором Р. Лафоллетом, до яких незабаром приєднався і Т. Рузвельт. У 1912 р. реформісти утворили Національну прогресивну партію, що висунула програму демократичних реформ у галузі виборчого права, митної політики, робітничого питання тощо.
у4 «Нова демократія» В. Вільсона. Розкол у лавах республіканців дозволив здобути перемогу на президентських виборах 1912 р. кандидатові від демократичної партії Вудро Вільсону, за якого проголосувало 42 % американців. У минулому професор історії й права Прінстонського університету, Вільсон завоював довіру виборців, перебуваючи на посту губернатора штату Нью-Джерсі. Свою передвиборну програму він назвав «новою свободою» або «новою демократією». Схематично вона укладалася у три пункти: індивідуалізм, свобода особи і свобода конкуренції, які, на думку нової адміністрації, і мала захищати держава. Уряд В. Вільсона не прагнув жорстко контролювати діяльність великих корпорацій, а лише намагався боротися проти «нечесної конкуренції» і її наслідку -монополізації ринку.
Програма демократів містила всі вимоги прогресистів, і новий президент продовжив курс реформ, розпочатий Рузвельтом. В інтересах споживачів уряд зменшив до 27 % мита на ввезені до країни товари, причому ряд продуктів харчування звільнявся від них цілком. У 1913 р. згідно прийнятої 16-ї поправки до конституції в країні було запроваджено систему прогресивного оподаткування та створено Федеральну резервну систему, покликану забезпечити контроль над грошовим обігом та кредитно-фінансовими установами країни. Закон Клейтона, прийнятий у 1914 р., вніс необхідну для підприємців ясність у антимонопольне законодавство і заборонив його використання проти профспілок і страйкуючих робітників.
Адміністрація Вільсона провела також ряд помірних соціальних реформ. У 1916 р. у США було законодавчо обмежено застосування дитячої праці і запроваджено страхування робітників від нещасних випадків на виробництві тощо.
у5) Зовнішня політика. Іспано-американська війна та її наслідки. Розширення сфер впливу на Далекому Сході. У перші десятиліття після громадянської війни країну захопило освоєння західних земель і бурхливе господарське будівництво. Але вже наприкінці XIX ст. у США зростає прагнення до територіальних загарбань. Великі компанії дедалі наполегливіше вимагали нових ринків збуту і джерел сировини. Активізація зовнішньої політики ставала неминучою.
Однак відносна військова слабкість країни не дозволяла їй провадити експансію на всіх континентах, як це робили європейські держави. Головну увагу в цей період Сполучені Штати приділяли Південній Америці і басейну Тихого океану.
Немає коментарів:
Дописати коментар