Томи ЕІУ в розділі БІБЛІОТЕКА

Наприкінці 1980-х рр. в Україні розгорнулася науково-дослідна робота, пов’язана з теоретичним переосмисленням вітчизняної історії, дослідженням її «білих плям», зокрема в радянському минулому, опрацюванням нової періодизації історичного процесу, виявленням належного місця української історії в історії людства. Особлива увага приділялася підготовці документальних збірників, вивченню історіографічної спадщини XIX — початку XX ст., розвитку занедбаних у недавньому минулому спеціальних історичних дисциплін.

У середині 1990-х – на початку 2000-х років у творчому доробку Інституту історії України НАН України з’явилася низка синтетичних новаторських праць, серед них – навчальний посібник за редакцією В. Смолія «Історія України: нове бачення» (1995—1996; у доопрацьованому варіанті виходив у 1997, 2000, 2002), колективні монографії: «Україна: утвердження незалежної держави. 1991—2001» (2001); «Нариси з історії дипломатії України» (2001); «Політичний терор і тероризм в Україні. XIX—XX ст. Історичні нариси» (2002); «Голод 1932—1933 рр. в Україні: причини та наслідки» (2003) й ін. Важливими узагальнюючими роботами стали 15-томне видання «Україна крізь віки» (відп. редактор В.Смолій) і 3-томне видання «Давня історія України» (відп. редактор П.Толочко).

На особливу увагу заслуговують археографічні праці, що вийшли в Україні й Росії з кінця 1980-х рр. Зокрема, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України перевидав класичну спадщину національної історіографії кінця 19 — початку 20 ст., а також багато праць істориків, створених за межами України. Чимало публікацій з найбільш дискусійних проблем історичної науки на рахунку Інституту історії України НАН України, Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України, Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. Фундаментальні збірники документів нині видані майже з усіх питань, що донедавна були маловивченими.

Плідна робота істориків упродовж останніх півтора десятиліття створила належне підґрунтя для докорінного переосмислення концепції вітчизняної історії, подолання стереотипів і міфологем радянської доби.

У цьому контексті виникла цілком логічна ідея підсумувати новітні здобутки національної історіографії і зробити їх загальнодоступними у вигляді синтетичного енциклопедичного видання з історії України.

У червні 1997 р. Президія Національної академії наук України ухвалила постанову про підготовку багатотомної «Енциклопедії історії України» (ЕІУ).

Зрозуміло, що праці енциклопедичного характеру з історії України, створені до 1991 р., містять значний обсяг важливої інформації і, без сумніву, залишаються вагомим досягненням історичної науки. Водночас їхнє значення як інформаційного ресурсу в сучасних умовах істотно понижується через політичну заангажованість, зумовлену догмами і стереотипами комуністичної доби. Особливо глибоких фальсифікацій зазнала історія українського народу (причому різних епох та періодів). Щодо опису й аналізу минулого українських земель, які свого часу не входили до складу УРСР, то в енциклопедіях для них раніше майже не знаходилося місця. Спотворювалися реальні (науково обґрунтовані) пропорції щодо висвітлення історичних епох. Так, більше половини усіх статей Радянської енциклопедії історії України (1969–1972) присвячувалось періодові після 1917 р.

Під час роботи над словником ЕІУ було визначено вагомість подій, персоналій, окремих фактів, ретельно відібрано гасла, створено «дерево гасел», яке допомогло орієнтуватися щодо обсягу статей, їх логічної підпорядкованості та взаємопов’язаності. Робота над словником триває й нині і буде продовжуватися до виходу в світ останнього тому.

Редакційна колегія керувалася певними критеріями у відборі персоналій. Так, при відборі вчених-істориків головним був не формальний критерій (напр., наявність докторського ступеня), а факт лідерства в певній галузі історичної науки. Статті про вчених інших галузей знань, а також про діячів культури та мистецтва включалися до ЕІУ у тих випадках, коли творчі здобутки цих фахівців сягали рівня національного надбання. Зрозуміло, що такі критерії до певної міри є умовними.

Формуючи словник ЕІУ, редколегія прагнула представити всі історичні області України, а також охарактеризувати життя українців у Росії, Польщі, Румунії, Словаччині, США, Канаді та інших державах. Гасла ЕІУ дають уявлення і про життя національних меншин в Україні.

До роботи над ЕІУ залучено бл. 1000 авторів. Основний кістяк авторського колективу — це працівники установ НАН України гуманітарного профілю.

Редакційна колегія прагнула, щоб ЕІУ була цікавою й інформативною, враховувала останні здобутки історичної науки. Поряд із статтями з історії України у ній публікуються загальнотеоретичні матеріали, які висвітлюють сучасні досягнення світової історіографії та політології, а також подаються відомості про окремих визначних людей планети та найвпливовіші міжнародні організації.

Редакційна колегія свідома того, що будь яке друковане довідкове видання, в силу своєї закінченості і, відповідно, незмінності, не відповідає швидким змінам, що характеризують сучасний український науковий гуманітарний простір. Сподіваємося, що електронний формат видання дозволить не лише якнайширше розповсюдити даний інтелектуальний продукт, але й з часом витворити цілком новий довідковий інформаційний ресурс, який може оперативно коригуватися і доповнюватися відповідно до новітніх наукових знахідок, відкриттів, ідей, концепцій тощо.

Автори проекту розуміють також, що до виходу друком усіх томів Енциклопедії неможливе створення повноцінного електронного інформаційного продукту. Так само незавершеним є програмне та художнє забезпечення електронного проекту. Але роботу вже розпочато, і найближчими роками, ми віримо, нам вдасться завершити створення першої повноцінної “живої” електронної Енциклопедії історії України.

Робота над Енциклопедією історії України триває: певна кількість статей знаходиться на стадії підготовки до друку. Зверніть увагу, що гіперпосилання на ще неопубліковані матеріали позначені напівпрозорим шрифтом.