1. Головні постанови Генуезької (1922), Гаазької (1922), Лозаннської (1922-1923) та Локарнської (1925) конференцій. Рапалльський договір (1922).
Нове міжнародне правове поле, що утворилося внаслідок укладення низки міжнародних угод від Версальського договору до рішень Вашинґтонської конференції, не розв'язало заплутаного клубка міжнародних проблем, що постали після завершення Першої світової війни. У нового міжнародного порядку були як палкі прихильники, так і послідовні критики.
Аргументи прихильників
- Новий міжнародний порядок поклав край Першій світовій війні
- Розрядив повоєнну міжнародну напруженість
- Заклав основи міжнародної стабільності
- Встановив цивілізовані засади нового міжнародного права:
- право народів на самовизначення;
- відмову від війни як засобу вирішення міждержавних проблем
- Було створено Лігу Націй - першу всесвітню організацію
- Гарантовано цілісність Китаю
- Ряд країн здобули незалежність (Польща, Чехо-Словаччина, Угорщина та ін.)
- Розпалися багатовічні колоніальні імперії
Аргументи критиків
- За помилки і злочини своїх попередників тепер відповідають демократичні уряди і народи Німеччини, Австрії, Угорщини, Болгарії
- Статті Версальського договору породили в Німеччині реваншизм
- Репарації є несправедливими і нереальними
- Визначення кордонів у Європі, як і довоєнне, було несправедливим
- Новий міжнародний порядок ігнорував Росію
- Традиційна система економічних зв'язків виявилася зруйнованою, країни боролись за ринки збуту товарів і ринки сировини
- Нестабільність у Європі зовсім не була усунута
Узгодити позиції і прийняти виважені рішення в інтересах усіх країн були покликані міжнародні конференції, що відбулися у першій половині 20-х рр.
У драматичні за напруженістю дні роботи Генуезької конференції, у містечку Рапалло, що поблизу Генуї, дві країни - Німеччина і Росія на таємній нічній нараді (звідси назва - «піжамна нарада») 16 квітня 1922 р. уклали сепаратний договір. Документ підписали російський народний комісар закордонних справ Георгій Чичерін і міністр закордонних справ Німеччини Вальтер Ратенау.
У 1925 р. цей договір було доповнено торговельною угодою між двома країнами, а в 1926 р. - пактом про ненапад.
Генуезька конференція
(м. Генуя, Італія. Квітень-травень 1922р.)
29 країн-учасниць (з британськими домініонами - 34).
Мета: пошук шляхів для економічного відновлення Центральної і Східної Європи
Головним стало питання, пов'язане з Росією
Взаємні вимоги, висунуті, з одного боку Росією, а з іншого - західними державами:
а) вимоги до Росії:
- Сплатити борги попередніх російських урядів (майже 18,5 млрд золотих рублів);
- Повернути або відшкодувати вартість націоналізованих іноземних підприємств у Росії;
- Ліквідувати монополію на зовнішню торгівлю
б) вимоги Росії до Заходу:
- Відшкодувати збитки, завдані інтервенцією Антанти в роки громадянської війни в Росії (39 млрд золотих рублів)
- Надання Росії економічної допомоги і вигідних кредитів
- Підписання з Росією вигідних торговельних угод Конференція не змогла прийняти вагомого документа; було вирішено продовжити її роботу в Гаазі
Під час конференції Росія та Німеччина підписали сепаратний договір у Рапалло
Гаазька конференція
(м. Гаага, Голландія. Червень-липень 1922 р.)
Працювала у двох комісіях: російській і неросійській Питання, що обговорювалися:
- Про іноземну приватну власність
- Про зовнішні борги
- Про надання кредитів
Через те, що учасники конференції не дійшли спільної думки з російською делегацією, конференція зайшла в глухий кут і не спромоглася прийняти заключний документ
Лозаннська конференція
(м. Лозанна, Швейцарія. Листопад 1922-липень 1923р.)
Країни-учасниці: Англія, Франція, Італія, Росія, Греція, Румунія, Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС), Японія, США
Мета: підготувати мирний договір з Туреччиною та встановити режим чорноморських проток Босфор і Дарданелли
Положення Лозаннського договору (24 липня 1923 р.):
- Між Туреччиною і державами Антанти встановлювався мир
- Узаконювалися нові кордони Туреччини
- Встановлювався режим вільного проходу військових і торгових суден через протоки Босфор і Дарданелли
- Жодна країна не мала права тримати війська й зброю в протоках
- Скасовувався міжнародний фінансовий контроль над Туреччиною
- Туреччина зобов'язувалася виплатити частину боргу Османської імперії
Головні положення Рапалльського договору:
- Між Німеччиною й Росією відновлювалися дипломатичні відносини
- Країни зобов'язувалися врегульовувати усі спірні питання шляхом взаємної відмови від претензій
- Німеччина визнавала націоналізацію німецької власності в Росії і не вимагала її повернення чи відшкодування
- Країни встановлювали режим найбільшого сприяння у торговельно-економічних відносинах між собою
- Країни взаємно відмовлялися від відшкодування будь-яких збитків, заподіяних одна одній у попередній період
- Припиняли виплати за утримання військовополонених
Першим із необхідних кроків до оздоровлення політичного клімату в Європі вбачалося відновлення німецької економіки. Три людини, які з часом стали близькими друзями, значною мірою були відповідальними за політичні зміни у цьому напрямі: німецький канцлер Ґустав Штреземанн, французький прем'єр Арістід Бріан і британський міністр закордонних справ консерватор Остін Чемберлен. Г. Штреземанн не бачив іншого шляху для відновлення величі Німеччини, як мирні переговори. Виступаючи у 1924 р. на засіданні німецького райхстаґу, він заявив: «Німеччина повинна грати картою примирення з Францією».
Генуезька конференція
(м. Генуя, Італія. Квітень-травень 1922р.)
29 країн-учасниць (з британськими домініонами - 34).
Мета: пошук шляхів для економічного відновлення Центральної і Східної Європи
Головним стало питання, пов'язане з Росією
Взаємні вимоги, висунуті, з одного боку Росією, а з іншого - західними державами:
а) вимоги до Росії:
- Сплатити борги попередніх російських урядів (майже 18,5 млрд золотих рублів);
- Повернути або відшкодувати вартість націоналізованих іноземних підприємств у Росії;
- Ліквідувати монополію на зовнішню торгівлю
б) вимоги Росії до Заходу:
- Відшкодувати збитки, завдані інтервенцією Антанти в роки громадянської війни в Росії (39 млрд золотих рублів)
- Надання Росії економічної допомоги і вигідних кредитів
- Підписання з Росією вигідних торговельних угод Конференція не змогла прийняти вагомого документа; було вирішено продовжити її роботу в Гаазі
Під час конференції Росія та Німеччина підписали сепаратний договір у Рапалло
Гаазька конференція
(м. Гаага, Голландія. Червень-липень 1922 р.)
Працювала у двох комісіях: російській і неросійській Питання, що обговорювалися:
- Про іноземну приватну власність
- Про зовнішні борги
- Про надання кредитів
Через те, що учасники конференції не дійшли спільної думки з російською делегацією, конференція зайшла в глухий кут і не спромоглася прийняти заключний документ
Лозаннська конференція
(м. Лозанна, Швейцарія. Листопад 1922-липень 1923р.)
Країни-учасниці: Англія, Франція, Італія, Росія, Греція, Румунія, Королівство сербів, хорватів і словенців (КСХС), Японія, США
Мета: підготувати мирний договір з Туреччиною та встановити режим чорноморських проток Босфор і Дарданелли
Положення Лозаннського договору (24 липня 1923 р.):
- Між Туреччиною і державами Антанти встановлювався мир
- Узаконювалися нові кордони Туреччини
- Встановлювався режим вільного проходу військових і торгових суден через протоки Босфор і Дарданелли
- Жодна країна не мала права тримати війська й зброю в протоках
- Скасовувався міжнародний фінансовий контроль над Туреччиною
- Туреччина зобов'язувалася виплатити частину боргу Османської імперії
Головні положення Рапалльського договору:
- Між Німеччиною й Росією відновлювалися дипломатичні відносини
- Країни зобов'язувалися врегульовувати усі спірні питання шляхом взаємної відмови від претензій
- Німеччина визнавала націоналізацію німецької власності в Росії і не вимагала її повернення чи відшкодування
- Країни встановлювали режим найбільшого сприяння у торговельно-економічних відносинах між собою
- Країни взаємно відмовлялися від відшкодування будь-яких збитків, заподіяних одна одній у попередній період
- Припиняли виплати за утримання військовополонених
Першим із необхідних кроків до оздоровлення політичного клімату в Європі вбачалося відновлення німецької економіки. Три людини, які з часом стали близькими друзями, значною мірою були відповідальними за політичні зміни у цьому напрямі: німецький канцлер Ґустав Штреземанн, французький прем'єр Арістід Бріан і британський міністр закордонних справ консерватор Остін Чемберлен. Г. Штреземанн не бачив іншого шляху для відновлення величі Німеччини, як мирні переговори. Виступаючи у 1924 р. на засіданні німецького райхстаґу, він заявив: «Німеччина повинна грати картою примирення з Францією».
А. Бріан, який, як справжній француз, дбав насамперед про безпеку Франції, також був не проти того, щоб біля її кордонів була миролюбна, а не агресивна Німеччина. О. Чемберлен продовжував політику лейбористського прем'єра Р. Макдональда, який засуджував зайняття французами і бельгійцями Руру і переконував, що єдиний засіб зберегти в Європі мир - замирення з Німеччиною. Ще у 1924 р. Р. Макдональд ініціював прийняття Лігою Націй Женевського протоколу і висунув план, за яким держави повинні були погодитися вирішувати всі суперечки лише через міжнародний арбітраж. Якщо ж якась держава відмовлялася б від арбітражу і вдавалася до війни, то всі інші члени Ліги Націй силою змусили б її до миру.
Але Женевський протокол викликав гостре несприйняття серед британських домініонів (Канада, Австралія та Нова Зеландія), оскільки, на їхнє переконання, надто міцно «прив'язував» їх до Європи. План Макдональда так і не був втілений у життя, але консервативний уряд Англії продовжив цю політику й наприкінці 1925 р. О. Чемберлен запропонував ефективніший, ніж Женевський протокол, механізм.
Перед Локарно німці й французи не однаково розуміли слово «безпека»: для Франції воно означало бездіяльність Німеччини у кордонах, визначених у Версалі, а для Німеччини - свободу дій. Локарнські договори не були ідеальними угодами. Зокрема, вони не цілком задовольняли поляків і чехів, оскільки у разі нападу на них Німеччини Англія вкупі з Італією могли й не допустити, щоб Франція стала на їх захист, мотивуючи такі дії турботою про недопущення нової світової війни.
Становище Польщі ускладнювалося ще й тим, що у разі її війни з СРСР Франція могла допомогти полякам лише провівши свої війська через територію Німеччини. Природно, німці такого ніколи не допустили б.
На Сході Ґ. Штреземанн відмовився визнати кордони Німеччини незмінними, але заявив, що з часом вони можуть бути змінені лише мирним шляхом. Це, у свою чергу, непокоїло французів.
Однак саме Локарнські договори підвели остаточну риску під Першою світовою війною, стали тим мазком на загальній картині європейського миру, який не було зроблено у Версалі. Як тільки через 11 років, уже в нацистській Німеччині, А. Гітлер відмовився дотримуватися Локарнського договору, негайно почала назрівати нова світова війна.
Постанови Локарнської конференції
(5-16 жовтня 1925р., м. Локарно, Швейцарія.
Країни-учасниці: Англія, Франція, Бельгія, Чехо-Словаччина, Польща, Німеччина, Італія)
Було попередньо підписано такі договори:
Райнський гарантійний пакт:
(між Англією, Францією, Бельгією, Німеччиною, Італією):
- Німеччина, з одного боку, і Франція з Бельгією, з іншого, взаємно визнавали існуючі кордони
- Ці кордони також гарантувалися Англією, Францією й Італією
- Сторони зобов'язались не нападати одна на одну
- Спірні питання мали вирішуватися через міжнародний арбітраж
- У разі порушення попередньої угоди однією з країн, інші повинні були надати допомогу жертві неспровокованої агресії
- Райнська зона залишається вільною від військ і озброєнь
Франко-польський, франко-чехословацький договори:
- Було заявлено, що угоди Франції з Польщею та Чехо-Словаччиною не спрямовані проти східних кордонів Німеччини.
- Франція, з одного боку, та Польща й Чехо-Словаччина, з іншого, зобов'язувались надати взаємну допомогу у разі нападу на одну з країн Німеччини
Постанови Локарнської конференції
(5-16 жовтня 1925р., м. Локарно, Швейцарія.
Країни-учасниці: Англія, Франція, Бельгія, Чехо-Словаччина, Польща, Німеччина, Італія)
Було попередньо підписано такі договори:
Райнський гарантійний пакт:
(між Англією, Францією, Бельгією, Німеччиною, Італією):
- Німеччина, з одного боку, і Франція з Бельгією, з іншого, взаємно визнавали існуючі кордони
- Ці кордони також гарантувалися Англією, Францією й Італією
- Сторони зобов'язались не нападати одна на одну
- Спірні питання мали вирішуватися через міжнародний арбітраж
- У разі порушення попередньої угоди однією з країн, інші повинні були надати допомогу жертві неспровокованої агресії
- Райнська зона залишається вільною від військ і озброєнь
Франко-польський, франко-чехословацький договори:
- Було заявлено, що угоди Франції з Польщею та Чехо-Словаччиною не спрямовані проти східних кордонів Німеччини.
- Франція, з одного боку, та Польща й Чехо-Словаччина, з іншого, зобов'язувались надати взаємну допомогу у разі нападу на одну з країн Німеччини
2. Пакт Бріана-Келлога.
Локарно повернув європейцям сподівання на мир. У 1926 р. Німеччину було прийнято до Ліги Націй, а в 1928 р. 65 країн підписали договір, названий за іменами його ініціаторів «пактом Бріана-Келлога», узявши на себе зобов'язання ніколи не вдаватися до війни, окрім як для «самозахисту». Для підписів була виготовлена спеціальна золота ручка, але й вона не могла усунути вад договору. Зокрема, кожна країна могла на свій лад тлумачити поняття «самозахист» й це дало привід говорити, що договір лише посилив оптимізм щодо збереження миру. У 1929 р. розміри виплати Німеччиною репарацій знову були зменшені за «планом Юнга», а наступного року війська союзників на п'ять років раніше відведеного терміну були виведені з Райнської зони.
Ґ. Штреземанн і А. Бріан були, схоже, щирими у своїх надіях щодо майбутнього, але народи, які вони представляли, не завжди йшли за своїми лідерами. А. Бріан сподівався, що німці тепер задоволені й забудуть образи, а Ґ. Штреземанн сподівався, що французи й далі йтимуть на поступки.
У підсумку це рано чи пізно неминуче мало зробити Версальський договір непотрібним. Та надіям цих двох політиків не судилося збутися: усі поступки з боку Франції робилися нею з болем і тривогою. З кожною поступкою, зробленою французами, німці хотіли більше і більше.
Ні США, ні Росія не були присутні в Локарно. Американська допомога Європі зводилася до значних позичок Німеччині, а Росія була заклопотана своїм першим п'ятирічним планом.
Через відсутність у цей час на сцені європейського дипломатичного театру таких двох важливих персонажів, як Сполучені Штати й Росія, ще було зроблено прикру помилку: надто переоцінено вплив Італії на європейські справи, ніби вона й справді була сильною країною і від неї багато що залежало у збереженні миру та спокою на континенті.
Немає коментарів:
Дописати коментар